Отож, люб'язні мої дами, так і живіть, ? оддавайте всякому віть за віть, а не можете тепер, то оддайте в четвер, от воно й вийде ? бу на бу, му на му, як гукнеш, так і одгукнеться.

Як докінчив Діоней свою оповідку, дами небагато сміялись ? не тим, що не смішно було, а більше, мабуть, із соромливості. Королева, побачивши, що скінчилось її правління, підвелась і, знявши лаврового вінця з своєї голови, граціозно поклала його на голову Елізи, промовивши:

? Мадонно, передаю тепер вам свою владу.

Прийнявши тую високу честь, Еліза вчинила так, як і її попередники, ? передусім дала розпорядження каштелянові, що він має робити за ввесь час її королювання, а потім звернулась до свого товариства, що зичливо слухало її мови:

? Не раз ми чували про те, як дотепним словом, влучною відповіддю чи кмітливим викрутом людям удавалось прикорочувати чужого злого язика або одвертати небезпеку, що їм загрожувала. Такі випадки самі по собі дуже цікаві і нам можуть бути корисними, тим і бажаю я, щоб завтра з Божою поміччю говорили ви про такі речі, себто оповідали про людей, які дотепною відповіддю давали відсіч глумливому слову або бистрим розумом і винахідливістю од себе шкоду, небезпеку чи кривду одвертали.

Усім вельми сподобалась тая думка; тоді королева підвелась і одпустила всіх аж до самої вечері. Побачивши, що королева встала, повставала і вся чесна компанія, і, як заведено, кожне шукало собі, якої хотіло, розваги. Як тільки пересюрчали цикади, королева веліла всіх поскликати, і товариство сіло до вечері, а поївши, почали співати й танцювати. Коли на королевин загад завели дами коло, Діонеєві наказано співати. Той одразу ж і почав:

Усі дами вибухли реготом; найдужче сміялась королева, та вона веліла завести якоїсь іншої.

? Мадонно, ? каже тоді Діоней, ? щоб мав я цимбали, то заспівав би вам іншої: «Люба мисю, піднімися!», або «Під сливиною травка», або ще «Морськії хвилі мені не милі…». Та цимбалів немає, то вибирайте якусь іншу. Може, вам сієї:

? Ні, се погана, співай іншої, ? сказала королева.

? Чи іншої, то й іншої, ? погодився Діоней і завів:

? До лиха з такими піснями! ? гукнула, сміючися, королева. ? Заспівай якоїсь звичайнішої, такої нам не треба.

? Не гнівайтесь, мадонно! ? одказав Діоней. ? Скажіть лишень, яка вам до вподоби, а я їх стільки знаю, що і в тисячу не вбереш. Хочете, може, сієї: «Ой ти мушелько моя, а чи влізу в тебе я?», або «Муже, муже, ти не дуже», або «Куплю собі півника за сто лір…»?

Хоч і сміялись тут усі дами, та королева розсердилась і сказала:

? Діонею, годі жартів, заспівай нам гарної пісні, а ні, то побачиш, що я справді вмію гніватись.

Почувши сі слова, Діоней покинув свої фіглі-міглі і швидко почав співати:

Коли Діоней замовк, показавши тим, що пісня його скінчилась, королева казала співати ще багато інших, та найбільше похвалила все-таки Діонеєву канцону [57] . Тим часом надворі вже добре звечоріло, і королева, відчувши, що нічний холод узяв гору над денною теплінню, веліла всім іти спочивати, як кому любо, аж до наступного ранку.

ДЕНЬ ШОСТИЙ

Інтродукція

Уже місяць, насеред неба ставши, почав примеркати і вранішнє світило всю нашу землю новим сяйвом осіяло, коли королева встала і веліла скликати все своє товариство; тихою ходою зійшли вони з того пригірка в долину, по росяній траві гуляючи, про різні речі любо розмовляючи та перебираючи вчорашні оповідки ? чия краща, чия гірша ? і знову з тих пригод веселих сміючися, аж поки сонце підбилось височенько і стало неабияк припікати; тоді побачили, що пора назад вертатись, та й побрались неквапом додому.

Там було вже все готове: столи поставлено, кругом потрушено зіллям пахущим та квітками розмаїтими, тож, поки спека не розгорілась, посідало товариство на даний од королеви знак до їжі. Попоївши ж веселенько, заспівали спочатку деяких гарненьких пісеньок, а потім пішли ? хто спати, а хто в шахи чи дамки грати; Діоней та Лауретта завели спів про Троїла та Крессіду ^{206} .

Як настав час зійтися знову на бесіду, королева скликала, як заведено, всіх до гурту; дами й кавалери сіли біля фонтана, і королева хотіла вже була дати звичний розпорядок, коли се почувся великий, небувалий доти галас, що зчинила на кухні їхня челядь. Негайно викликали каштеляна й спитали, хто там галасує і з якої причини; він одказав, що то Лічіска завелася з Тіндаром, а за що ? він іще не знає, бо йшов саме їх погамувати, як його покликали до королеви. Еліза веліла йому привести перед неї Лічіску й Тіндара; коли вони з'явились, вона спитала, з чого постала між ними суперечка. Тіндар хотів уже одповідати, коли Лічіска, дівка, мовляв, не перволіток і гостра на язик, обізвалась до нього сердито, запалившися спором:

? Диви, дурний який! Лізе поперед мене говорити, коли я тут! Зараз я скажу про все сама.

І, обернувшись до королеви, провадила далі: