До сієї пісні Мінуччо тут же підібрав ніжний та жалібний голос, що до слів якраз приходився, і третього дня пішов до королівського двору, коли король Педро сидів саме за трапезою. Король попросив Мінучча заспівати йому якоїсь пісні, приграючи на лютні. От і завів він ту свою канцону, та так же жалібно в нього струна струні промовляла, що вразила та пісня слухачів несказанно; всі мовчки слухали того співу, а найпильніше, мабуть, сам король. Коли Мінуччо доспівав, король спитав його, що воно за пісня ? такої, либонь, йому ще не доводилося чути.

? Ясновельможний пане, ? одповів Мінуччо, ? ще немає й трьох днів, як сю пісню складено і в голос заведено.

Тоді король спитав, про кого вона, і Мінуччо одказав:

? Я не смію виявити сього нікому, опріч вас.

Цікавий про те дізнатись, король по обіді закликав співця до свого покою, і той розповів йому геть-чисто все.

Королю було дуже приємно теє почути; він похвалив дівчину і сказав, що таку достойну панянку треба пожаліти: нехай же він іде до неї, втішить її од королівського імені й скаже, що ввечері король неодмінно буде до неї в гості.

Мінуччо, врадуваний тим, що зможе принести дівчині таку щасливу звістку, поспішив до неї, як був, із своєю лютнею і розповів їй на самоті усе, як було діло, а потім заспівав ту канцону, приграючи на лютні. Дівчина так утішилась, що зразу повеселіла, ніби аж здоровша раптом стала і з великим нетерпінням чекала, коли вже той вечір буде, коли вона свого володаря побачить; ніхто з домашніх про те й гадки не мав.

Король же, чоловік добротливий і великодушний, перебирав у думці ще раз і ще все те, що почув од Мінучча; добре знаючи ту дівчину і красу її, він іще більшим жалем до неї пройнявся. Сівши надвечір на коня, нібито на прогулянку зібрався їхати, він подався на ту вулицю, де стояв аптекарів будинок. Попрохавши, щоб його впустили в прегарний садок, що ріс коло того будинку, він ізліз з коня і, привітавшися з Бернардом, спитав його, як ся має його дочка і чи не видав він її заміж.

? Найясніший пане, ? одказав йому аптекар, ? вона в мене ще незаміжня і все, бідна, хворіє; правда, од третьої години їй зразу якось краще стало, аж дивно.

Король миттю зміркував, чого їй полегшало, і сказав:

? Далебі, шкода була б велика, якби таке чудове створіння покинуло сей світ. Ми бажаємо навістити її.

За якусь хвилю він пішов до Лізиної кімнати в супроводі двох своїх прибічників та Бернарда; приступивши до постелі, де дівчина, підвівшись трохи, чекала його нетерпливо, він узяв її за руку й сказав:

? Мадонно, що се значить? Ви молоді і мали б інших утішати, а лежите натомість у недузі! Ми просимо вас, щоб ви з любові до нас завволили підбадьоритись і незабаром одужати.

Дівчина, почутивши, що до її руки доторкнувся той, кого вона любила понад усе на світі, хоч і засоромилась трохи, але такої зазнала в душі радості, немовби їй неба прихилили. Вона одповіла королю, як могла:

? Пане мій, причиною сієї недуги було бажання знести при моїх слабких силах важенний тягар; тепер же з вашої ласки я скоро буду цілком здорова.

Один лише король збагнув потайний зміст Лізиних слів і з тієї хвилі ще вище став цінувати дівчину, проклинаючи в душі долю, що вона вродилась дочкою такого чоловіка. Побувши при ній ще деякий час і потішивши її добрим словом, він пішов.

Усі вельми похвалили таку королеву людяність і мали се за велику честь для аптекаря та його дочки, а вона відчувала таке щастя, що жодній закоханій зроду не снилось. Оживлена любою надією, вона за кілька днів зовсім уздоровилась: то гарна була, а то ще краща стала. Як дізнався про те король, він порадився з королевою, як ту дівчину за таку любов винагородити, а тоді сів на коня і в супроводі славетних баронів своїх поїхав до аптекаря. Увійшовши до нього в сад, він викликав туди Бернарда з дочкою; тим часом надійшла й королева з двірськими дамами, що прийняли дівчину в своє товариство і завели веселі розваги. Через деякий час король і королева покликали Лізу перед себе.

? Славна панно, ? сказав їй король, ? та велика любов, що ви мали до нас у своєму серці, великої заслуговує пошани, і ми бажаємо надгородити вас заради неї; а нагорода для вас, дівчини на відданні, буде ось яка: ви візьмете собі за мужа того, кого ми вам дамо, причому я маю намір, на те не зважаючи, завжди зватись вашим лицарем і з тої великої любові зажадаю од вас одного тільки цілунку.

Дівчина спаленіла соромливим рум'янцем і, вбачаючи в волі короля своє щастя, промовила тихим голосом:

? Найясніший мій пане, я цілком певна, що якби люди дізнались про мою до вас любов, усі вважали б мене за божевільну, нібито я не тямлю, хто я і хто ви; але господь-серцезнавець відає, що в ту мить, коли я вподобала вас уперше, я дуже добре усвідомлювала собі, що ви король, а я донька Бернарда-аптекаря і не гоже мені на таку височінь очі поривати. Та вам відомо краще, ніж мені, що ніхто ніколи не закохується з розважного вибору, лише з повабу свого і уподоби; всіма силами намагалась я опиратись тому законові, та все дарма ? я любила вас, люблю і завжди любитиму. Правда, коли я відчула себе у владі тої любові, я вирішила зразу, що ваша воля буде моїм щастям, тим я не тільки охоче прийму і буду шанувати мужа, що ви дасте з ласки вашої мені на втіху і на славу, а якби ви навіть веліли мені кинутись у вогонь, я радо так і вчинила б, знаючи, що се вам буде любо. Мати своїм лицарем короля ? велика для мене честь і слава, про те нема чого й казати, та той єдиний цілунок, якого ви жадаєте од моєї любові, ви дістанете лише з призвоління ясновельможної королеви. За те велике добродійство, якого сподобили мене ви і ваша ясна пані, нехай Господь пошле вам милость свою і нагороду в небі, бо мені немає чим вам оддячитись.

Сеє сказавши, Ліза замовкла. Королеві вельми сподобалась така відповідь, і вона погодилась із королем, що дівчина справді дуже розумна. Тоді король велів покликати Лізиних батьків і як почув, що вони не перечать його намірам, наказав привести туди молодого шляхтича доброго роду, але бідного, на ймення Пердіконе; давши йому дві обручки, велів йому заручитися з Лізою, на що той був готовий. Король і королева подарували молодій багато коштовних клейнодів, а крім того, король надав молодому дві хороші й багаті маєтності ? Чеффалу й Калатабелотту [78] .

? Се, ? каже, ? ми даємо тобі в посаг за дівчиною, а що ми гадаємо зробити для тебе, згодом побачиш.

Тоді повернувся знов до Лізи:

? Тепер, ? каже, ? ми бажаємо взяти законний плід вашої любові.

Узяв обіруч її голову й поцілував у чоло.

Пердіконе, батько й мати Лізині і вона сама були дуже раді і справили велике та бучне весілля. Кажуть люди, король дотримав обіцянки, що дав дівчині, і до самої смерті звався її лицарем; коли, було, ішов у бій, то ніколи не носив інакшого значка, як того, що йому молода пані посилала.

Оттакими-то вчинками прихиляють до себе володарі серця своїх підданців: благодія веде до вічної слави. Та в наші часи мало таких володарів або й зовсім немає, що до тої високої мети змагають ? здебільшого вони поробились жорстокими тиранами.

Оповідка восьма

Коли Пампінея доказала свою історію і всі похвалили короля Педра, особливо та, що була гібелінкою, король велів заступити чергу Філомені, і та почала такими словами:

? Благородні мої подруги, хто того не знає, що королі можуть, аби тільки хіть, будь-яку велику річ учинити, та од них же найбільше й вимагається тої великодушності? Звичайно, той чинить гаразд, хто робить те, що може, і те, що йому належить, але не треба тому так дуже дивуватись і так вихваляти того чоловіка; інша річ, як те зробить хтось такий, що менше може і од кого менше вимагається. Хоч ви і прославляєте широкомовно королівські діяння, які здаються вам такими доблесними, та я не сумніваюсь анітрохи, що надто вам сподобаються і заслужать ще більшої похвали вашої учинки людей, подібних до нас, коли вони благородством своїм дорівнюють королівським або й перевершують їх. Тим я й хочу розповісти вам про доблесні й благородні діяння двох громадян, що дружили між собою.