Як Ф'ямметта доспівала свою канцону, Діоней, що сидів поруч неї, промовив сміючися:

? Ви вчинили б нам велику ласку, якби всім ознаймили, хто ваш коханий, а то, може, котра не знатиме і не хотячи одніме в вас той скарб, а ви ж за те такий гнів покладаєте!

Після сього співано ще багато всяких пісень, та як ізвернуло вже на північ, король велів усім іти спочивати. На другий день ізранку всі повставали і, як каштелян одіслав наперед усі їхні речі, рушили під проводом обачного короля до Флоренції. Троє кавалерів, привівши сімох дам до Новопречистенської церкви, звідки вони з ними вийшли, попрощалися і пішли шукати собі нових розваг, а дами, як настав слушний час, розійшлися по своїх домівках.

Одавторська післямова

Ласкавії мої читальниці, юнії дами, що вам на догоду піднявся я на такий довгий труд! Здається мені, що з Божої ласки, дарованої мені радше молитвами вашими, а не моїми заслугами, довершив я нарешті те, що обіцяв зробити наприпочатку; складу ж я дяку спершу Богові святому, а потім вам, яко ґречним, та й дам спочинок перу і притомленій руці моїй. Та перше, ніж се зробити, хочу я коротенько одповісти на ваші або ще чиїсь мовчазні запитання з приводу деяких речей, котрі є у сій книзі, ? хоч я цілком певен у тому, що мої оповідки не заслуговують якихось особливих закидів порівняно з іншими творами, як я довів уже, пригадую, на початку четвертого дня.

Може, дехто з вас скаже, що, компонуючи сії оповідки, я допустився занадто великих вольностей ? тієї, приміром, що в мене жінки іноді розказують і ще частіше вислухують речі, мало пристойні для цнотливих уст і ушей. Сьому я мушу заперечити, бо вважаю, що немає таких непристойних речей, які, прибрані в відповідні словесні шати, могли б осквернити чиїсь уста чи образити будь-чий слух, і мені здається, що сієї умови я скрізь дотримав.

Та даймо на те, що закид той справедливий (де вже мені з вами процесуватися, ви все одно виграєте); я вам охоче поясню, чого я так зробив ? причин у мене не бракує. По-перше, коли в якійсь оповідці і є що-небудь соромітне чи безецне, то того вимагала сама річ, про яку мова мовилась; хто спогляне на се пильним оком розсудливої людини, той ясно побачить, що інакше не можна було й сказати ? в противному разі форма не відповідала б змістові. Якщо де й трапляється в них якесь жартівливе слівце, котрого жахаються святенниці, які дбають більше про слова, ніж про діла, і яким важливіше бути благовидними, аніж справді благочестивими, ? то я думаю, що маю не менше право написати його, ніж усі жінки й чоловіки говорити щодня про чіп і воронку, про товкача й ковганку, про мед і ковбасу. Не скажу вже про те, що перу моєму не гоже менше попускати волі, аніж художницькому пензлю, що малює (і ніхто йому не має того за зле і не може по справедливості дорікнути), що малює, кажу, святого Михайла, як він ударяє мечем або списом змія в яке завгодно місце, чи святого Юра, як він боре дракона, що зображує, більше того, Христа мужчиною, а Єву женщиною, чи показує, як благого Спасителя, що задля рятунку роду людського розіп'явся, прибивають до хреста, заганяючи йому в ноги цвяхи ? чи то по одному, чи по два. Крім того, річ цілком очевидна, що сі історії оповідано не в церкві, про справи якої слід говорити з чистою душею і нескверними словами (хоч у її літописах знайдеться чимало пригод, багато гірших, ніж ті, про які я писав), і не в школах любомудрія, де треба більшої честивості, ніж деінде, і не серед людей духовних, ані серед філософів, а в садах веселих, поміж молоддю жвавою, хоч уже й досить розсудливою, щоб захопитись тими оповідками без пуття, і в такий час, коли навіть люди статечні з штаньми на головах із міста тікали, аби тільки життя своє порятувати.

Та які б там уже не були мої оповідки, вони можуть бути і шкідливими, і корисними ? як на слухача або читача. Хто не знає, що для всіх смертних вино ? річ прекрасна, як казали ще Чінчільйоне, Сколайо ^{339} та інші мудреці, але кого трусить пропасниця, тому воно вадить. Невже ж ми скажемо, що воно погане тим, що шкодить хворим на лихоманку? Хто не знає, що вогонь корисний, бо конче потрібний людям? Невже ж ми скажемо, що він шкідливий тому, що спалює часом будинки, селища й міста? Знов же ? зброя боронить супокій тих, хто бажає жити в мирі, але вона часто вбиває людей ? не тому, що вона сама по собі погана, а що лихії ті, котрі нею орудують. Ні один ледачий розум ніколи ще не зрозумів здорово жодного слова, і ніяке спасенне слово не вийде йому на пожиток; навпаки, навіть не надто пристойні слова не можуть зіпсувати доброго розсудку, як болото не може закаляти сонячного проміння, а земний бруд ? небесної краси. Які книги, які речі, які слова святіші, гідніші і слушніші над святе письмо? А було ж багато таких, котрі, невірно їх тлумачивши, і самих себе, і інших до пагуби доводили. Усяка річ сама собою завше для чогось ізнадобиться, та як зле її вжити, великої може завдати шкоди; те ж саме можна сказати про мої оповідки. Хто в них шукатиме злої ради чи приводу для лихих учинків, вони тому не боронитимуть, бо дещо, може, й таке в них знайдеться, що можна перевернути й перекрутити, а хто зажадає од них доброго пожитку і поживку, тому вони його не одмовлять, тим вони завжди будуть уважатися за слушні й корисні, якщо їх читатимуть такі люди, і в такі часи, для яких вони були розказані і списані. Котрій треба проказувати молитви чи пекти пиріжки або млинці для свого душпастиря, та нехай їх не чіпає: вони нікому не накидатимуться, щоб їх читано, хоч тії преподобниці ще й не таке часом розказують і самі витворяють!

Може, знайдуться й такі, що скажуть: є тут отакі й такі оповідки, а краще б їх у сій книзі не було. Нехай і так, ? але ж я міг (та й мусив) списувати тільки ті історії, які справді в компанії оповідались; якби ті оповідачі та оповідачки саме хороше розказували, я саме хороше й посписував би. Та якби навіть припустити, що я був не лише упорядником, а й вигадником сих історій (хоч воно було і не так), то я не мав би соромитись того, що не всі вони гарні, бо немає на світі такого майстра, опріч самого Бога, котрий робив би все лише добре й доладне; нащо вже Карл Великий, що перший завів собі паладинів, і той не міг їх стільки натворити, щоб усе військо із них одних складалося. Де є багато всяких речей, там неминуче повинно бути багато різних якостей. Хоч як пильно обробляй ниву, а на ній завжди ростиме поруч із добрим зелом і кукіль, і будяк, і зіновать. Ще й на те слід зважити, що, обертаючи свою річ до простих душею читальниць (а таких вас найбільше), нерозумно було б вишукувати якихось надзвичайних подій та намагатись викласти їх занадто витонченою мовою. Та хто б уже взяв сю книгу до рук, нехай читає те, що йому любо, і лишить на боці те, що йому не до смаку; щоб же всякому було розумно, де що є, в заголовку кожної оповідки з'ясовано, в чому її сила.

Думаю, що й така, може, знайдеться, котра скаже, що є тут оповідки занадто довгі. Таким я ще раз іскажу, що в кого є інші які справи, тому не варто їх читати, хоч би вони і всі були коротенькі. І хоч уже чимало уплинуло часу, відколи я почав писати і до сієї хвилі, коли я сей труд кінчаю, не вийшло мені з пам'яті, що присвятив я його не кому, як дозвільним читальницям, а хто читає, аби час прогаяти, тому ніщо не видається довгим, аби він знайшов там те, чого шукав. Короткі речі годяться радше для учнів, котрі не для розваги, а для певної користі читанням клопочуться, аніж для вас, юнії мої дами: адже у вас стільки ще є вільного часу після ваших утіх любовних! Крім того, жодна з вас не їздила на науку ні до Афін, ні до Болоньї, ані до Парижа, тому вам треба про все оповідати багато докладніше, аніж тим, хто учінням добре свій розум виострив.