Отаке витворяла закохана молодичка, аж тут бідолаха-чоловік став примічати, що вона його-то напуває, а сама ніколи не п'є, і в його душі заклюнулась підозра, чи не навмисне вона його споює, щоб самій в охоту погуляти, поки він спить. І надумав він одного дня її вивірити: хоч і не пив анітрохи, а прикинувся ввечері, ніби він як чіп п'яний, ? так варнякав і руками вимахував. Жінка подумала, що він і справді готовий, тож не давала йому більше пити, а зразу вклала спати. Сеє зробивши, вийшла з дому й подалася до полюбовника ? аж до полуночі в нього прогуляла.

Пересвідчившись Тофано, що жінка зійшла з дому, встав і замкнув двері зсередини, а потім став край вікна й почав її виглядати, щоб, як прийде, сказати їй, що все знає про її зальоти; і доти ждав її, доки діждався. Вернулась жінка опівночі, до дверей ? аж вони замкнені; що робити? Давай їх торгати, може, силою одчинить. Дивився на те чоловік, дивився, а тоді й каже:

? Марна праця, жінко, вже ти сюди не ввійдеш: іди туди, звідки вернулась, і будь певна, що я не впущу тебе до мого дому, аж поки при всіх родичах твоїх і сусідах не вшаную тебе по заслузі за тую гречку!

Жінка тоді давай прохати його, Христом-Богом благати, щоб упустив її по-хорошому, бо не там вона була, де він думає, ? от ходила собі на попрядки до сусідки, ночі довгі, що ж їй, спати чи так дома сидіти? Та тії просьби не помагали, бо дурний чолов'яга намірився будь-що-будь усім аретинським мешканцям свою ганьбу виявити, хоч доти ніхто про те й гадки не мав. Бачивши, що просьбою чоловіка не діймеш, жінка взялася до нього з грозьбою:

? Як не одімкнеш мені, то зроблю тебе найнещасливішою людиною в світі!

? А що ти можеш мені вдіяти? ? спитав Тофано.

Жінка, якій Амур піддав зненацька добру раду, одказала:

? Ніж ту ганьбу терпіти, що ти мені хочеш безневинно вчинити, волію я в сьому колодязі втопитись. Як найдуть мене в ньому, то всі люди подумають, що ти, п'яним бувши, мене в колодязь укинув, і доведеться тобі або всього добра одбігти і десь у вигнанні гибіти, або головою накласти за душогубство, бо ти-таки станешся причиною моєї смерті.

Та сії слова не могли одвернути Тофана од його нерозумного наміру; тоді монна Гіта сказала:

? Ні, годі вже мені тої наруги терпіти! Прости тобі боже, чоловіче! Забереш завтра прядочку, я тут її поставлю.

Сеє сказавши, пішла до колодязя (а ніч була така темна, що надворі брат брата через дорогу не побачив би), взяла великий камінь, що лежав коло цямрини, і, скрикнувши: «Прости мені, Боже!» ? кинула його в колодязь. Шубовснув той камінь у воду, а Тофано подумав, що жінка і справді втопилась; схопив цебра й вірьовку та й вибіг із дому, щоб її рятувати. А жінка вже коло дверей причаїлася; скоро побачила, що чоловік побіг до колодязя, шмигнула в дім, замкнулась і, підійшовши до вікна, стала дражнити чоловіка:

? Вино розбавляють водою тоді, як п'ють, а не вночі!

Почувши її голос, догадався Тофано, що вона його одурила, пішов до дверей і, не змігши їх одчинити, став просити жінку, щоб вона його впустила. Вона ж почала галасувати на все горло (а перше, бач, тихенько говорила!):

? Бий тебе сила божа, п'янюго проклятий! Таки не пущу тебе додому сієї ночі! Доки маю твої неподобства терпіти? Нехай знають усі люди, який ти єсть чоловік і якої доби додому вертаєшся!

Тофано розсердився і собі став гримати на неї та лаяти її; тут повставали всі сусіди й сусідки ? та до вікон: що воно там діється? А жінка в плач та в голос:

? Оце ледащо вечорами вертається додому п'яне або в корчмі виспиться і аж опівночі приходить! Довго я терпіла, та вже терпець мені увірвався: мусила од нього в хаті замикатись, хоч воно й сором великий, та може-таки схаменеться п'янюга!

Дурний Тофано теж розказував людям по-своєму, як було діло, та все на жінку нахвалявся, а вона казала сусідам:

? Бачите, який ірод! Що б ви сказали, якби я була надворі, як оце він, а він у хаті? Повірили б, їй же богу, повірили б, що він правду каже! Дурний-дурний, та хитрий: бач, на мене все те верне, що сам робив. Хотів налякати мене і вкинув щось у колодязь; бодай би був справді туди шубовснув, хоч те вино водою розвів би, що занадто багато випив!

Тоді всі сусіди й сусідки почали шпетити чоловіка, що він сам винуватий, а на жінку пеню волочить; побігла та чутка од двору до двору, поки не дійшла аж до жінчиних родичів. Прибігли вони туди, розпитались у людей, в чім річ, та доброго дали Тофанові духопела ? так боки полатали, що ну. Тоді ввійшли в його дім, забрали до себе монну Гіту з усім її добром, а чоловікові погрожували, нехай начувається, бо ще й не те буде.

Тофано дуже любив жінку; побачивши, як він через свої ревнощі вклепався, помирився горопаха через посередництво друзів своїх із монною Гітою і привів її додому, пообіцявши, що вже ніколи не буде ревнувати: нехай собі робить що хотя, аби він того не бачив. Отак же й помирився: прости мене, моя мила, що ти мене била. Хай живе любов, хай западеться війна і все її кодло!

Оповідка п'ята

Як Лауретта докінчала свою оповідку і всі похвалили жінку, що добре провчила свого мужа-поганця, король, щоб не гаяти дарма часу, звернувся приязно до Ф'ямметти, наказавши їй заступити чергу; вона почала такими словами:

? Благороднії дами! Передуща історія нагадала мені ще одну пригоду з ревнивцем, яку я й хочу вам розповісти, вважаючи, що добре чинять ті жінки, що їх ошукують, особливо тоді, коли чоловіки починають ревнувати без причини. Якби те розуміли законодавці, вони в такому випадку мусили б призначати жінкам таку кару, яка належить людям, що завдали шкоди іншому, обороняючись, бо ревнивці на жінок своїх повсякчас, ніби на ворога, чигають і на вік їхній ненастанно зазіхають. Сидять ті безталанниці в них цілий тиждень під замком, родинних та господарських справ пильнуючи, а як прийде свято, і їм хочеться, як людям, одпочинути, розважитись трохи і повеселитись: адже так роблять і пахарі в селах, і ремісники в містах, і урядовці в судах, так зробив і Господь, опочинувши на сьомий день по трудах своїх, так належиться всім по закону Божому й людському, що на хвалу Всевишньому і всім людям на пожиток робочі дні од святкових одрізняють. Але ревнивці не хочуть того знати: навпаки, в святкові дні, коли людські жінки гуляють і веселяться, вони тримають своїх у ще більшій неволі й тісноті, смутячи й нудячи їх понад усяку міру; яка то мука для жінок, тільки ті знають, що самі її витерпіли. Тим-то я й кажу, що не засуджувати треба, а схвалювати жінчині витворки, коли чоловік ревнує її без причини.

Так от, жив у місті Аріміно [67] один купець, багатий на гроші й маєтки, і мав він уродливу жінку, котру ревнував до всіх страшенно без жодної на те підстави: просто він любив її дуже, вважав за велику красуню і бачив, що вона старається подобатись йому, то й думав, що кожний її любить і за вродливу має, що й вона старається сподобатись кожному (сі міркування ясно показують, який лихий і дурний був той чоловік). З тих ревнощів та заздрощів він так пильно стеріг її і в такій тримав тісноті, що, мабуть, і стратенців у тюрмі ніколи під такою острою вартою не держали. Не то на весілля, чи на храм, чи до церкви, чи так на вулицю не пускав її ніколи, а й дивиться, було, щоб коло вікна не стояла, нікуди не виглядала. Терпіла бідна ту лиху недолю, та й терпцю вже не ставало: адже вини за собою не знала вона жодної.

Побачивши, як несправедливо кривдить її муж, вона вирішила знайти собі, коли зможе, якусь розвагу, щоб уже як терпіти ті ревнощі, то принаймні недурно. Не маючи змоги красуватись край вікна, щоб звернути на себе чиюсь увагу і одповісти поглядом на погляд, і знаючи, що в сусідньому домі живе хороший та вродливий юнак, вона вирішила пошукати, чи немає в мурі, що будинки їхні розділяє, якої щілини, щоб того юнака побачити й порозумітися з ним полюбовно, коли він не від того, і, як тільки буде можна, сходитись із ним іноді, щоб не нудити світом через тую чоловікову болячку.